Жила - была одна пушистая снежинка. А родилась она высоко - высоко в небе там, где ходят - бродят добрые и не очень, большие и малые облака. Там, где греет солнышко и некуда спрятаться от его жары. Там, где дуют ветры, холодят морозы и негде от них укрыться.
И вот, пролетая и кружась высоко над землею, она видела много других таких же пушистых и узорчатых снежинок, которые вместе с нею водили снежный хоровод в играх и забавах. Они, то вдруг становились в ряд, чтобы показать себя и увидеть красоту других, то срывались в такую круговерть, что захватывало дух даже у быстрого ветра, который не успевал за ними. В то же время они ухаживали за собой, покрывая голубой лазурью неба свои игольчато-узорчатые чешуйки.
- Многие считают что мы, шестиножки, совершенно одинаковые, но посмотрите внимательно на нас, ведь мы все разные, - говорила наша снежинка, - мы все белые, красивые и все такие разные.
- Мы часто спорим друг с дружкой: кто же красивее и пушистее всех? И этому спору нет конца! Вот я нашла подружек и друзей подобных себе. Мы водим вместе хоровод, играем, веселимся. И сколько нам быть еще вместе, мы не знаем, об этом знает только наш Отец.”
Лежала она на земле и вспоминала те юнные дни, когда она играла с солнцем и ветром высоко в небе. Но сейчас, здесь царил покой.
И вот, ушел мороз, пришла весна и прослезилась наша снежинка потому, что ей было жаль покидать своих подружек и оставлять тот красивый, холодный и морозный мир.
- Ой, что же со мною будет? Я буду уже умирать? - Спросила снежинка.
Но сразу, же услышала голос своего Отца:
- Нет, ты не умрешь, но станешь капелькой и вместе с другими братьями и сестрами вольешься в звонкий ручеек, который будет давать жизнь другим, пробудив природу ото сна.
И побежала снежинка-капелька среди своих друзей далеко - далеко по дороге, исполняя повеление Отца своего. Она поила корни, растила цветы, приводила в порядок землю и находила в этом умиление.
Долго ли, коротко ли, но прибежала капелька в большую долину и влилась в полноводную реку. Вот уж здесь было много места и свободы. И на удивление она заметила, что здесь все капельки похожи в точности на нее, и все совершенно одинаковые. Они слились в единое целое и представляли большую полноводную силу.
Но вот, играя, неожиданно капелька оказалась вверху всех остальных своих братьев и сестер. Здесь она попала в лучи солнышка и объятия ветра.
- Ой, что же это такое? - Испугалась капелька.
Неожиданно наша малышка превратилась в пар и стала подниматься все выше и выше над землею. Вот уже река и долина скрылись из виду. А на пути ее было облако, которое манило своей привлекательной разнообразностью солнечных красочных оттенков и питательной влагой. Капелька снова здесь обрела свою форму и облако, подгоняемое ветром, помчало ее далеко и высоко, прямо в дом Отца своего.
В доме Отца сверкали молнии, все было здесь пронизано электрическими разрядами, что давало всему необычайную силу и бодрость. И капелька снова почему-то разделилась. Часть ее опустилась ближе к Земле, но осталась в воздухе, и от этого людям и всем, всем, всем - стало хорошо дышать и жить.
Вторая часть ее водородного духа была взята Отцом и вмиг унесена далеко - далеко от планеты Земля, в другие миры. Почему так случилось, как это стало и для чего это было надо, - капелька не ведала, да это и не нужно ей было знать. Но то, что в таком состоянии ей было очень удобно и хорошо, - ее очень радовало.
Здесь всегда и везде она имела силу Отца своего, являясь маленькой частичкой Вселенной, готовой жить вечно и счастливо!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.