Ты как малый корабль, без руля и без порта прописки.
И на мачте твоей ветер злой паруса разорвал.
И ты за борт бросал и бросаешь в бутылках записки.
Только этих записок никто никогда не читал.
Кто поможет тебе кораблю, брызги волн, словно пули,
Шторм бросает в лицо и шпангоутов ребра трещат.
Где команда твоя, что они, в самом деле, уснули.
И куда ты идешь, порт прибытия Рай или ад?
Как порой наша жизнь на корабль в бурном море похожа.
И душа, как разорванный парус, дрожит на ветру.
Кто-то старше уходит, а кто-то уходит моложе.
Но уходят куда, да и сколько нас буде к утру.
Есть надежда одна, я прошу, друг, её не отвергни.
Порт прибытия ты наконец для себя обрети.
Все сомненья и страхи в пучину неверья повергни.
Только шаг, до спасенья, чтоб душу от смерти спасти.
http://nadejda.elitno.net/?p=100
Комментарий автора: У некоторых произведений есть аудио, видео и фото дополнения, которые опубликованны на моём сайте. http://nadejda.elitno.net/
Александр Будовский,
Константиновка, Украина
Не обменять, не снять и не отдать, тот крест, что нам Господь назначил. Кому шторма, кому-то благодать, но каждому своё и не иначе. Тяжел тот крест, он надавил плечо, но благодарен, я за всё судьбе. Горит надежда призрачной свечой, зовет усталых путников к себе... e-mail автора:asketow@rambler.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 7571 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
