Справедливість –рідна сестра совісті. Жити по совісті - означає жити по справедливості.
Здебільшого, всі ми погоджуємось, що потрібно бути справедливим. Але на практиці часто постаємо перед дилемою, чи повинні ми дотримуватися її тоді, коли інші люди часто нехтують елементарними основами моралі, і наскільки тоді це буде справедливо з нашого боку.
Справедливими вважають тих, хто дотримується правових та моральних норм, в основі яких лежать Біблійні заповіді, чесно виконує свої обов’язки, відповідає добром на добро, а несправедливими — тих, хто чинить свавілля, порушує права людей, не пам’ятає зробленого їм добра тощо. Подвійною несправедливістю вважається зрада. Те саме стосується ситуацій, коли охоронець стає вбивцею, сторож — злодієм, опікун привласнює майно того, кого він опікує, адвокат захищає інтереси протилежної сторони, суддя йде на підкуп тощо. У кожному з цих випадків людина, вступаючи в договірні відносини й беручи на себе певні обов’язки, не тільки порушує їх, але, використовуючи своє становище, завдає партнерові шкоди саме в тій сфері буття, охороняти яку вона зобов’язалася. Державні органи правопорядку й правосуддя досі ще діють на межі абсурдної формули: «Вам по закону, чи по справедливості?» Внаслідок цього, маємо несправедливі закони та «законну» несправедливість. Коли сьогодні нетрадиційну сексуальну орієнтацію вважають «демократією», а християнство «гомофобією», коли аборти – вбивство ненароджених дітей – називають «плануванням сім’ї», а захист екології – «найвищою доброчинністю», то ми повинні щось зрозуміти, аби також не потрапити на оманливий гачок і не стати жертвою такої облуди. Справедливість вимагає від влади політики правди, а від чиновників – бути взірцем праведності. «Горе тим, що за гостинець роблять винного правим, а правому відмовляють у його правах» (Іс.5:23). І якщо нині багато хто сприймає це як фантастику, тоді тим більше ми повинні докладати зусиль для встановлення справедливості.
Яскрава ілюстрація, яка записана на сторінках Біблії. Одного разу на річку Йордан прийшло багато народу, щоб охреститися. Серед них були і прості люди, і ті, які вважалися елітою того часу: воїни, службовці тощо. Слухаючи проповідь Івана Хрестителя і відчуваючи осуд своєї совісті, «Запитували його люди, кажучи: Що ж маємо робити? У відповідь сказав їм: Хто має дві сорочки, хай дасть тому, хто не має, а хто має їжу, так само хай робить. Прийшли й митники хреститися та й кажуть до нього: Учителю, а що нам робити? А він сказав їм: Нічого більше від того, що установлене вам, – не робіть. Питали його й вояки, кажучи: А ми що маємо робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, не обмовляйте і задовольняйтеся своєю платнею» (Лук.3:10-15). Отже, є міра того, що належить тобі: чи особисто, чи по службі. А все, що вимагається через міру, є несправедливістю і, в певних випадках, вважається посяганням на чуже (подвійною зрадою). Найвищим мірилом справедливості є Закон Божий: шануй батька й матір, не вбивай, не кради, не свідчи неправедно, не бажай чужого, роби іншим таке, яке хочеш, щоб робили тобі… «Я Господь, Бог ваш! Не чиніть кривди в суді, у мірі, у вазі та в мірі рідини. Вага вірна, тягарці вірні, ефа вірна, гін вірний буде в вас… Камінь до ваги буде в тебе повний і справедливий, ефа буде в тебе повна й справедлива, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі. Бо огида перед Господом, Богом твоїм, кожен, хто чинить таке, хто чинить несправедливість» (Левит 19:34-37),(Повторення Закону 25:15-16). “ Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду стискують неправдою» (Римлянам 1:18). Роблячи висновок з біблійного тексту, ми бачимо, що питання тривалості життя людини на землі безпосередньо може залежати від того, наскільки вона чинить по справедливості.
Я хочу торкнутися питання справедливості в сімейних стосунках. Наведу один біблійний приклад з життя сім’ї Ісаака і Ревеки та їх двох синів Якова і Ісава. Проблема конфлікту, який існував багато років між двома рідними братами Яковом та Ісавом, була закладена їхньою мамою Ревекою у несправедливому вихованні. А саме в тому, що в неї не було рівного ставлення до своїх дітей, а був один син кращий іншого. Сімейні любимчики – це дуже погане насіння, яке свого часу може завдати жахливих наслідків цілій родині, що і сталося в сім’ї Ісаака: несправедливе ставлення породило брехню, яка виросла в смертельну ворожнечу. І одним спасінням для обманщика Якова послужило його покаяння як перед Богом, так і перед його братом. А скільки років того родинного щастя було втрачено?
Дорогі батьки! Не вимагайте від своїх дітей того, чого ви їх не навчили, того, чого вони зробити не в силі, бо це буде несправедливо з вашого боку. Не ставтесь до своїх дітей, як до рабів. Скільки б не було в вашій сім’ї дітей, всі вони повинні бути однаково улюбленими для вас. Всі в однаковій мірі потребують справедливого ставлення, чи то мова йде про покарання за непослух, чи про покупку подарунків, вимоги дисципліни без будь-яких привілеїв для когось одного тощо. Пам’ятайте також і про своє справедливе ставлення до сімейних обов’язків. Пригадую розповідь про одну сім’ю, яка готувалась відзначити своє срібне весілля. Коли запитали дружину, яке її найбільше бажання, то вона відповіла: « Я хочу нарешті відчути себе заміжньою жінкою». Чи здогадуєтеся ви, читачі, що означали ці слова жінки, яка прожила подружнім життям 25 років? Роз’яснення просте. Всі ці роки вона несла на собі гору різних обов’язків - як своїх, так і чоловічих. Є чимало таких чоловіків, які уникають своїх безпосередніх сімейних обов’язків, а результат вимагають то від жінки, то від дітей. Я скажу відверто – це грубо і вкрай несправедливо. Скажу і про зворотній бік, коли, наприклад, жінка, задля задоволення своїх примх, вимагає від чоловіка більше від його можливостей. Таких прикладів можна навести десятки. Але запитання тут одне: чи справедливо це?
Не менш важливою для суспільства темою є також справедливі взаємини між роботодавцями і найманими працівниками. Ось що каже Біблія з цього приводу: « Пани, виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на небі Господь!» (Кол.4:1). « Того ж самого дня виплатиш його заробіток, ще перед заходом сонця; бо він убогий, і всією душею чекає виплати; тож не закликатиме проти тебе Господа, та й ти не матимеш гріха»( Повт.Закону 24:15). Як бачимо, в Біблії доволі детально прописані принципи трудового договору. Якщо людина в тебе працює, то заплати їй за цю роботу так, як вона того вартує. Не зловживай при цьому жодними обставинами. А якщо тебе найняли на роботу, то виконуй свої обов’язки чесно й відповідально. Не набивай собі ціни, більшої за рівень та якість виконаної тобою роботи. Бо цього всього вимагає справедливість. «Що тільки робите, робіть від душі, наче для Господа, а не для людей» ( Кол.3:23). Пам’ятаймо, що всілякі хитрощі, як кажуть в народі, неодмінно вилізуть боком. Все, що сієш, - те і пожнеш.
Хотілося б звернути увагу читача на те, яким повинно бути наше ставлення до сиріт та вдів. Як сказав Ісус Христос, таку категорію людей ми будемо бачити навколо себе завжди. Тут виникає запитання, що ми будемо робити з ними? Або не помічати, або їм допомагати. Я не маю зараз на увазі якусь матеріальну допомогу. Мова йде, насамперед, про наше ставлення до таких людей. Ми повинні зрозуміти, що люди, які стали сиротами і вдовами, не стали такими за власним бажанням. Це люди, які втратили свого земного захисника. І тут автоматично щодо них вступає в дію закон захисту зі з боку Самого Бога. « Кожну вдову і сироту не кривдіть. Якщо ж злом скривдите їх, і вони закричать до Мене, слухом вислухаю їх голос, і розгніваюся гнівом, і поб’ю вас мечем, і ваші жінки стануть вдовами, і ваші діти сиротами»(Вихід 22:21-23). Тут бачимо, що, за біблійним законом, знову спрацьовує закон сіяння та жнив. Якщо зневажатимеш сироту та вдову, то сам нею станеш, або діти твої. Звучить це дуже жорстко і без винятків. «Господь бідному вчинить правосуддя, і заступиться за право вбогих» (Пс.140:13).
Основним чинником справедливості є совість і знання істини. Чинячи несправедливо, людина йде проти голосу свого серця, який підказує, що так не варто робити. В одному випадку це може призвести до депресивного стану, важких снів, спаду сил… А в іншому - навіть до втрати самої совісті. Ось чому сьогодні є чимало людей безсовісних і тих, які страждають від депресії. Уявімо собі, що серед таких є наше керівництво, вчителі, батьки, служителі Феміди, або й ми самі. Як з такою категорією людей кожного дня можна жити і працювати? Це схоже на якесь страхіття. Нагадую, що причиною такого стану є порушення закону справедливості. Але є вихід з нього. Є зцілення, є надія. Все дуже просто. Найперше прийми для себе важливе рішення стати справедливим. По-друге, почни просити в Бога мудрості, від якої прийде розуміння правди і справедливості. «Господь бо дає мудрість, і з його уст виходить знання й розсудливість. Він для праведних зберігає допомогу; він щит для тих, що ходять чесно. Він стежки правоти пильнує, він береже дорогу своїх вірних. Тоді ти зрозумієш правду й справедливість, прямодушність і всяку путь добру, бо мудрість увійде в твоє серце, І знання буде відрадою душі твоєї» (Прит.2:1-10). По – третє, почни творити справедливість в усіх сферах свого життя, і зміниться твоє власне життя і життя тих, хто кожного дня поруч з тобою.
Автор: Володимир Андрощук
Сайт: http://heavens.com.ua/
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Знаєте, цікаво почитати...
Або послухати подібну проповідь у зібранні, де все - "Амінь" , і не прийнято задавати жодного питання.
Ось ви проголошуєте, що "Найвищим мірилом справедливості є Закон Божий" і приводите десять заповідей.
А в іньшому місці або ви, або якись інший "шустрік" скаже, що закон не зміг виконати ніхто, окрім Христа.
Постає законне питаня, чи справедливо ставити "мірилом справедливості" те, що ніхто так і не зміг виконати, окрім Творця Закону.
І чи не тому так ніхто і не знаходить совісті, бо в неї саме такі сестри? Комментарий автора: Багато людей мають своє розуміння про те, що означає бути справедливим.
І це тому, що такі люди хочуть без визнання вини виправдати свої свідомі помилки життя. Тому я переконаний в тому, що єдиним каноном справедливості є Закон Божий.
Павел Морозов
2015-11-05 18:41:00
Так. Про людей можна казати всіляке.
Так і не відповідаючи на поставлене питання.
Навіть про тих людей, яких так сильно любить Бог.
Скажіть, напів криминальна історія християнської церкви будується на Законі Божому, чи на якомусь іншому мірилі справедливості ?
Для детей : Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы